Мамам – дівчатка, татам – хлопчики
У радянський час при шлюборозлучних процесах спостерігалася практика своєрідного «поділу» дітей. Найчастіше на вирішення питання про визначення місця проживання дитини з батьком або матір’ю впливав його стать. Чоловікам віддавали синів, дружин – дочок. Суд вважав, що обоє батьків мають право мати по дитині, і існувала думка, що дівчаткам за емоційним складом ближче мами, а синам – батьки. Позиція дітей рідко враховувалася, за винятком випадків, коли судді було важливо добробут самої дитини. На щастя, в нинішній час подібна практика вважається незаконною.
Позовна заява про визначення місця проживання дитини зараз рідко розглядається без участі органів опіки та піклування. Їх функція в процесі всебічно вивчити обставини проживання сім’ї під час шлюбу, наявність побутових зручностей, матеріальне та емоційний стан середовища, де виховується дитина. Вони ж повинні визначити, чи не зміняться в гіршу сторону умови перебування дітей з кимось з батьків після розлучення. Враховуються всі чинники, але основні – це емоційна близькість з матір’ю або батьком і їх фінансовий добробут.
Присутність органів опіки у суді необов’язково. Досить їх письмового висновку про прийнятність умов будинку або квартири майбутнього перебування сім’ї. Можна також додати й висновок психолога про більш тісної емоційної близькості дітей з кимось із батьків. Суд при визначенні місця проживання дитини обов’язково врахує думку фахівців. Крім позовної заяви, необхідно надати оригінали всіх свідоцтв та довідок, що підтверджують наведені в папері дані по прописці дітей і батьків, рівні заробітної плати, накопичених заощаджень. І звичайно, потрібні оригінали всіх свідоцтв: про укладення та розірвання шлюбу, про народження дітей.
