Наука рухається вперед
Спектри білого карлика стали об’єктом вивчення передових умів світу астрономів. Як виявилося, з них можна отримати досить об’ємну інформацію про особливості небесних тел. Особливо цікавими були спостереження за зоряними тілами з надмірною інфрачервоним випромінюванням. В даний час вдалося виявити близько трьох десятків систем такого типу. Основний їх відсоток вивчався за допомогою потужного телескопа «Спітцер».
Вчені, спостерігаючи за небесними тілами, встановили, що щільність білих карликів істотно менше цього параметра, властивого гігантам. Також було виявлено, що надмірне інфрачервоне випромінювання пояснюється наявністю дисків, сформованих специфічною речовиною, здатним поглинати енергетичне випромінювання. Саме воно потім випромінює енергію, але вже в іншому діапазоні хвиль.
Диски розташовані виключно близько і в деякій мірі впливають на масу білих карликів (яка не може перевищувати межі Чандрасекара). Зовнішній радіус отримав назву уламкового диска. Було висловлено припущення, що такий сформувався при руйнуванні деякого тіла. У середньому радіус за розміром можна порівняти з Сонцем.
Якщо звернути увагу на нашу планетарну систему, стане ясно, що відносно недалеко від «дому» ми може спостерігати подібний приклад – це навколишні Сатурн кільця, розмір яких також порівняємо з радіусом нашого світила. Згодом вчені встановили, що ця особливість – не єдина з тих, що ріднить карлики і Сатурн. Приміром, і планета, і зірки мають дуже тонкими дисками, яким невластива прозорість при спробі просвічування світлом.
