Марко Вовчок, «Максим Гримач»: аналіз твору і характеристика героїв

Початок літературної діяльності Марка Вовчка припало на середину XIX століття, коли демократична громадськість виступала за проведення реформ і скасування кріпосного права. Чільне місце у творчості письменниці займають твори для дітей, соціальна повість «Інститутка» та «Народні оповідання». У перший збірник увійшов і розповідь-балада «Максим Гримач». Давайте дізнаємося більше про цю баладі і її автора.

Хто така Марко Вовчок?

Українська письменниця Марія Олександрівна Вілінська народилася в 1833 році в Орловській губернії в дворянській родині. Її мати була освіченою жінкою і дітей з дитинства навчала мовам, музиці, танцям. У 17 років Марія вийшла заміж за Опанаса Марковича – українського фольклориста і етнографа.

У 1851 році Марковичі переїхали в Чернігів. Опанас Васильович старанно записував прислів’я, приказки та народні пісні. Марія Олександрівна брала участь в етнографічних роботах чоловіків і супроводжував його в поїздках по найглухіших куточків України. Влітку 1856 року Вилинскую охопило нездоланне бажання висловити на папері свої спостереження і враження. Не надаючи особливого значення написаного, вона показала все чоловікові. Він, з почуттям радості та подиву, прочитав оповідання загальним друзям і, переконавшись, що не помилився, відправив зошит у Петербург П. Кулішу. Незабаром до Петербурга було відправлено ще кілька оповідань, серед яких і «Максим Гримач» (нижче ми розглянемо його більш докладно).

Про що вона пише?

За змістом українські оповідання Марка Вовчка можна розділити на дві групи. В одній письменниця зображує родинні відносини і побут вільних козаків; в іншій – кріпацтво або панщину з усіма сумними наслідками; в більшості своїй доля головних героїв нещасна. До цієї групи можна віднести, наприклад, оповідання «Викуп», «Козачка», «Горпина», «Отець Андрій», «Одарка». До першої групи відносяться такі оповідання: «Сон», «Сестра», «Данило Гурч», «Свекруха», «Чумак» та «Максим Гримач».

Як пише?

Вовчок розповідає, як очевидець, близький до героїв за освітою і поглядів, що розділяє їх прості вірування, співчуває їхньому горю. Читачеві не видно думки письменниці, вона не висловлює своїх почуттів і не виділяється з сфери, яку описує. Автор не аналізує почуття своїх героїв і не розкриває стан їх душі перед читачем. Вона описує їхні слова, вчинки, погляди, рухи, але через них відображається весь внутрішній світ героїв. Щоб познайомитися ближче з творчістю письменниці, розглянемо детальніше розповідь-баладу «Максим Гримач». Марко Вовчок орієнтувалася у своїй творчості народну поезію і, звертаючись до давнього минулого, відгукувалася на заклики часу.

Історія написання

«Максим Гримач» було опубліковано в першому томі «Народних оповідань» в 1857 році в Петербурзі. Редактором і видавцем збірника був П. Куліш. Дія в оповіданні відбувається у часи панування на українській землі Польщі та Московії. Основна ідея твору – засудження соціальної нерівності. В основі лежить мотив романтичної любові (Катерини до Семена), не є перешкодою для якої стало соціальна нерівність, що призвело в підсумку до самогубства головної героїні. Трагізм долі головного героя Максима проявився тоді, коли він втратив дочку Катерину: «Дитя моє хороше! Занапастив я твої роки молоді». На думку літературознавців, твір, який написала Марко Вовчок, — «Максим Гримач» — це розповідь з елементами романтизму. На чому ґрунтуються такі висновки? На їхню думку, елементами романтизму служать:

  • високі моральні якості героїв: доброта, вроджене благородство, жага свободи, почуття власної гідності, любов до природи;
  • уміння спостерігати і правильно оцінювати навколишню дійсність;
  • задушевний тон розповіді;
  • покірливе підпорядкування головної героїні обставинами.

Автор порушує у творі не тільки проблему соціальної нерівності, але і одвічну проблему «батьків і дітей».

Сюжетно-композиційний аналіз «Максима Гримача»

Марко Вовчок починає розповідь з опису обстановки, на тлі якої розвивається основна дія. Експозиція твору відсилає до цього часу: «давно, коли панувала на Україні Польща з Московією», «застави хоч стояли, та не густо», «сторожа не пильнували так, як тепер». Зав’язкою в оповіданні служить любов Катерини до Семена і його від’їзд в похід. Кульмінація – через смерть улюбленого Катерина закінчує життя самогубством. Розв’язка – страждання і печаль Гримача через смерть доньки.

Розповідь складається з п’яти частин. Перша знайомить з головним героєм Максимом та його сім’єю, – жив він «проти Черкас» і «мав дві дочки», «одна – вже дівчина доросла», «друга – підліток, невеличечка». У другій автор знайомить з коханим Катерини – Семеном, щоб Гримач дав згоду на їхній шлюб з Катериною, він їде в останній похід: «треба чекати», «вже третій рік служу, останній».

У третій частині дівчина чекає на повернення коханого: «ходить», «з Дніпра… очей не зводить», «вишиває… рукава та рушники», «в віконце дивиться», але дізнається, що він загинув – «немає нікого», «тільки Дніпро потрощені човни носить». В оповіданні «Максим Гримач» автор, описуючи бурю на Дніпрі, використовує метафори: «дощ комиші посік», «Дніпро аж пісок з дна викидає»; повтори – «темна-темна»; гіперболи – «як грім гряне»; порівняння – «посік, як шаблею».

У четвертій частині Катерина страждає, «мельчайше заплела косу русяву», «поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб». П’ята частина розповідає про біль і страждання батька і сестри дівчини.

Короткий переказ

Максим Гримач – заможний господар. Вдівець виховує двох дочок – Катерину та Тетяну. Жили вони в батька у розкошах. Старша Катя женихам давала відсіч, але Насіння полюбила і стала зустрічатися з ним потай від усіх. Закохані розуміють, що батько не дасть згоду на їхній шлюб, хоч і сказав, що примушувати не буде, але й за бурлаку не віддасть. Семен заспокоїв кохану, сказав, що дослужит у господаря останній рік, отримає свободу і пришле сватів. Велів їй чекати весни: як зацвіте перша вишня – припливе вільним козаком. Чекає Катя, у вікно дивиться.

Ось і вишня зацвіла, а Насіння нема. Почула вона, як один козак розповідав її батькові, що була велика буря на Дніпрі і всі човни поразбивало. Засумувала Катя – дочекався-таки батько вільного зятя. Плете вінок дівчина, і ніщо її не радує. Пішла вночі під вербу і кинулася в річку. Вранці підняли шум – шукають Катю. Але знайшли тільки вінок. П’ять років не виходив старий Гримач за ворота. Підросла молодша дочка Тетяна, вийшла заміж за сотника, хорошої людини. Але сумно Максиму – подивився на річку – сльози котяться.

Головні герої та їх характеристики

У центрі оповідання любов Катерини, старшої дочки головного героя, і кріпосного Насіння. Головний герой оповідання, батько Каті – Максим Гримач. Вовчок, розкриває внутрішній світ своїх героїв через слова, вчинки і погляди. Отже, перед ними три центральних персонажа:

  • Гримач – «чорнобровий, черноусый», «веселий» богатир», «ходить у кунтушах, у сафьянах і в атласах». Його дуже любили люди: «бувало, як вийде в неділю, так його і обступлять». Приходив до всіх на виручку: «тільки станеться кому пригода – головою ляже, а врятує». Поважав і шанував козаків: «веде їх у кімнату і приймає, що треба». Дуже любив своїх дочок: «жили вони в батька у розкошах». Бажав своїм дітям щастя: «за бурлаку не віддам», за «вільного козака», «щоб сам собі паном був». Але не любив Максим, коли йому перечать: «слово моє батьківське, кріпке». Горював про смерть дочки, «без шапки ходить, розхристаний», «аж п’ять років не виходив за ворота». Справив молодшої доньки «гучне весілля», «цілий тиждень гуляли». Але серце батька горевало про старшої дочки: «подивився на Дніпро», «згадав» «дочка» і «сльози покотилися на сивий вус». Вініл себе в смерті Катерини: «занапастив життя твою молоду».
  • Семен – «гарний хлопець», «сміливий, як сокіл», з почуттям власної гідності: «відслужу останній рік», «припливу до тебе не наймитом – вільним козаком» і тоді «поклонюся твого батька». Любив Катерину і йшов до своєї мети: «не плаває – літає Семен».

  • Катерина – «хороша та пишна, як королева», жила в батька у розкошах. Горда дівчина, сваталися до неї інші хлопці, але вона не дивилася на них: «мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце до ним не тягнеться». Любила Катерина всім серцем Насіння: «ходить та з синього Дніпра очей не спускає», «пильно дивиться вона, не пливе човен», «не править нею ставний та любий козак». Катерина – майстриня: вишиває шовком. Після загибелі коханого дорікала батька: «Тепер уже вільний козак мій жених, тату! Вільного собі зятя дочекався». Цілеспрямована, принципова дівчина зібралася на Дніпро, «гарно прибралася», одягла «шовкову сорочку», «пояс сріблом», «черевички високі», «мельчайше русяву косу заплела» і «золотий перстень на правій руці». Щоб об’єднатися з душею Насіння, «поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб».

Марко Вовчок – одна з перших письменниць, яка торкнулася в своїх творах питання кріпацтва. У своїх простих і правдивих оповіданнях вона виявилася майстерним борцем на цьому терені. Не виставляючи напоказ «панську владу», вона без гніву і без гіркоти малювала становище селян. В її творах помітна симпатія і тепла любов до народу, викриття кріпацтва і породжені ним поняття.