Призначення текстів
Розглянувши різні стилі, характерні для мови тих чи інших творів, потрібно повернутися безпосередньо до теми даної статті та охарактеризувати кожен із функціонально-смислових типів мовлення. Оскільки тепер проблем з розрізнення цих класифікацій у читачів статті виникати не повинно.
Характеристика предмета
До функціонально-смислових типів мовлення, як вже було сказано, належать розповідь, опис і міркування. В даній главі буде розглянуто перший з них. Опис як функціонально-смисловий тип мовлення є статичною їх різновидом. У текстах, де потрібно охарактеризувати той чи інший предмет або явище, використовується саме опис.
Причому стиль такої літератури може бути будь-яким: від наукового до розмовного, адже у кожній сфері життєдіяльності людини може виникнути ситуація, коли одна особа повинна передати відомості про що-небудь знайомим чи незнайомим людям.
Для цього функціонально-смислового типу мовлення характерна наступна структура. У викладі матеріалу обов’язково має бути присутня згадка якого-небудь предмета або явища з подальшим розкриттям його характерних властивостей. Якщо звернутися до формального стилю мовлення, то опис може бути присутнім, наприклад, в інструкціях з експлуатації побутових приладів та іншої техніки.
Як правило, такі тексти не містять інформації про автора, є граничними знеособленими. Їх структура досить чітка. В такій літературі, а також у науковій, опис включає в себе виключно підтверджену інформацію, яка логічно доведена. Властивості предметів і явищ, про які згадується, – це тільки істотні особливості.
У розмовному стилі мовлення опис може не містити згадки про предмет бесіди. Наприклад, коли дві людини спілкуються біля якої будівлі, і один розповідає іншому про те, які організації знаходяться всередині будівлі, то він не обов’язково повинен називати даний об’єкт, а може використовувати в якості що підлягає займенники, або ж просто вказати жестом на будинок, про який в даний момент йде мова.
Найчастіше філологи зараховують опис до статичним функціонально-смислових типів мовлення, однак воно може бути здійснене і в процесі розвитку. Наприклад, коли автор описує, як змінюється природа при зміні часу доби.
У будь-якому випадку, найчастіше говорячи про який-небудь дії, зазвичай вживають недосконалі дієслова. Наприклад, не “зробив”, а “робив”, і так далі. Як правило, певний об’єкт розглядається як щось, що існує в даний момент. Тому тут немає вказівки на його зміна з плином часу, а значить вживання різних доповнень зведено до мінімуму. Пропозиції зазвичай з’єднані між собою паралельної зв’язком, тобто одне з них не є наслідком іншого. Всі предмети описуються за принципом “снігової кулі”, тобто від початку розповіді і до його завершення читач поступово отримує все нові і нові відомості про цікавить його темі. У підсумку він повинен отримати достатньо повну картину.
У художній літературі цей функціонально-смисловий тип мовлення, як правило, зустрічається при описі зовнішності і внутрішнього світу героїв твору. У творах, побудованих за класичним принципом, такі фрагменти поміщені в експозиції.
