Юридична фікція – це що таке?

Юридичні фікції закріплені законодавчо в РФ. Проте сам термін ще не має чіткого визначення. Це один з основних прийомів у правовій практиці, відомий ще з античних часів. Він має свої особливості, переваги і недоліки, які потрібно враховувати при застосуванні.

Що являє собою юридична фікція

Юридична фікція – це особлива техніка, використовувана при створенні та застосуванні законів і правових норм. По суті, це ілюзорний факт, але який при цьому має величезне значення в юридичній практиці. Він потрібний для адекватного сприйняття і тлумачення законів і правових норм як нових, так і старих. Переважно фікції використовують у цивільному і цивільно-процесуальному законодавстві, але область їх застосування не обмежена цими сферами правової діяльності.

Застосування юридичних фікцій у правовій системі має як позитивні, так і негативні моменти. Не дарма багато вітчизняні та зарубіжні правознавці-вчені негативно відгукувалися про цей інструмент.

Ще в античні часи фікції піддавалися критиці. Так, видатний філософ стародавності Аристотель вважав, що вони вводять громадян в оману. Таке ставлення було пов’язано з тим, що юридичні фікції використовували софісти, які зловживали цим прийомом. В результаті потужного прийому для встановлення істини вони стали способом обману і досягнення перемоги в судових позовах нечесним шляхом.

Ознаки фікцій

Незважаючи на те, що офіційного визначення для фікцій не існує, у багатьох словниках юридичних термінів їм дається приблизно одне і те ж визначення – вигадка, щось не існуюче, але використовується в юридичній практиці для правильного тлумачення законів і застосування їх на практиці. Правознавці визначають фікцію за такими ознаками:

  • Носить формальний характер. Виступає в якості формального, а не фактичного докази в юридичній практиці. Наприклад, у документах вказана одна дата, а подія відбувалася в інший час. Це відбувається тоді, коли немає можливості зафіксувати факт відразу. Факт неможливо довести, але щоб не були порушені права інших громадян, існування його має бути формально визначено.
  • Бездоказова. Так як це неіснуючий факт, то його не можна ні довести, ні спростувати. Фікція існує тільки у свідомості людей або на папері. Часто вона підкріплена розумними аргументами і поясненнями і не суперечить логіці, але вона завжди залишається вигадкою.
  • За визначенням, є хибною. Вона не має матеріального підтвердження в реальному світі. Але з її допомогою досягається головна мета – адекватне сприйняття норми і відповідності закону дійсному стану справ.
  • Винятковість. У юридичній діяльності її неможливо повністю замінити якимось іншим правовим інструментом. Так як галузь права – це область абстрактних понять. І хоча правових фікцій стало значно менше, виключити їх повністю з однойменної системи неможливо.
  • Фікція діє до тих пір, поки в суспільстві існують згоду на її певне тлумачення. Тобто поки вона відповідає правовим традиціям і запитам суспільства і не суперечить прийнятим у ньому норм (моральних, цивільним), її використання вважається нормальним і потрібним. Але якщо вона не прояснює, а заплутує, то її прибирають або замінюють.

    Класифікація фікцій

    У юридичній діяльності фікції класифікують за такими параметрами:

    • за галузями права, в яких вони застосовуються – законам, актам, статтями Конституції;
    • за способом вираження: в заперечують або підтверджують що-небудь висловлюваннях, судженнях, аргументах;
    • за характером правових ситуацій – фіктивним фактами або фіктивним станів.

    Така класифікація дається у підручнику О. А. Курсової. І хоча в інших посібниках класифікація фікцій може бути виражена в інших юридичних термінах, по суті, вони мало чим відрізняються від вищевказаної класифікації, але можуть бути розбиті на більшу кількість пунктів.

    Історія виникнення правових фікцій та їх розвитку

    Вперше поняття “юридична фікція” з’явилося в часи Стародавнього Риму. Про те, як їх використовувати і в яких випадках, як було прописано в римському праві. Однак ще до того, як вони отримали своє визначення, їх використовували в судочинстві Древньої Греції.

    Причина, по якій елліни не надали цьому інструменту юридичної форми, полягає у тому, що за грецькими законами позивач не мав права найняти собі захисника. Він повинен був сам захищати себе в суді. Тому юриспруденція у них не отримала розвитку, на відміну від Стародавнього Риму, де був розроблена ціла система права.

    Особливості давньоримської судової системи

    У Римі в судовому процесі підсудний або позивач міг найняти захисника, який би виступав замість нього і захищав його інтереси. Саме такий поділ ролей послужило переоцінці значення юридичних фікцій і визнання важливості їх застосування у судовій практиці. З’явилися професійні юристи, які спеціалізувалися на вивченні права і звичаїв і використовували їх у своїй діяльності.

    В подальшому юридичні фікції як прийом юридичної техникипродолжали використовувати в Середні століття і пізніше, аж до кінця XIX століття, коли вчені-правознавці почали розробляти нові прийоми і техніки. З’явилася можливість отримувати і обробляти більше фактичного матеріалу. Тому потреба у широкому застосуванні фікцій відпала. Сьогодні їх використовують в деяких областях цивільного права і під час судового процесу.

    Яку роль відіграє в юридичному процесі

    Юридичний процес – це ланцюг послідовних кроків від подачі заяви (порушення справи) до винесення вироку в суді. Він включає в себе, в якості основних елементів, процесуальні норми, документи, відповідні правові процедури.

    В процесі збору й обробки інформації, а також у процесі судового розгляду застосовуються різні юридичні прийоми і техніки, в тому числі презумпції і правові фікції. Причому в ході судового процесу використовують їх всі учасники. Як адвокат, так і прокурор вдаються до юридичних фикциям, щоб зробити наявні факти зрозумілими для присяжних і суддів.

    Цікаве:  Правила нотаріального діловодства. Нотаріальні документи. Печатки, штампи і бланки нотаріуса

    Використання в правотворчій діяльності

    В правотворчій діяльності юридична фікція – це один з основних інструментів. Законодавець на етапі розробки закону не може передбачити, як цей закон буде працювати. Яким чином його будуть тлумачити і використовувати. Особливо це стосується таких явищ у житті суспільства, які трапляються нечасто або можуть статися в невизначеному майбутньому.

    Прикладом юридичної фікції в чинному законодавстві може служити стаття 45 ЦК РФ. В ній вказано, В яких випадках громадянина можна вважати померлим. Однак положення статті ґрунтуються не на реальних фактах. Адже якщо людина був відсутній за місцем проживання протягом 5 років і більше, не надаючи відомостей про місце свого перебування, це не однозначно підтверджує, що він загинув. Законодавець виходив з того, що така ситуація можлива, а значить, вона повинна бути відрегульована, щоб не порушувалися права інших громадян.

    Точно так само як стаття 46 ЦК РФ вказує на те, що громадянин, визнаний померлим, але в реальності живий, може відновити своє ім’я і права, в тому числі повернути майно, якщо за цей час його спадкоємці встигли вступити у спадок і розпорядитися ним на свій розсуд.

    Використання у правозастосовчій діяльності

    Майже вся правозастосовча практика законів, правил, звичаїв заснована на застосуванні юридичних фікцій. Це положення речей стає зрозумілим при вивченні історії права.

    Вперше юридичні фікції з’явилися в Древній Греції, але широке застосування вони отримали в римському праві, із якого згодом утворилося європейське право, в тому числі і в Росії.

    Найбільше поширення отримали юридичні фікції в цивільному праві. Люди використовують їх, навіть не помічаючи цього. Часто це відбувається при оформленні документів постфактум, коли подія відбулася значно раніше, ніж це вказується в документі. Наприклад, при отриманні свідоцтва про смерть.

    З цілком зрозумілих причин воно не може бути видано відразу, так як для підготовки і видачі документа потрібно деякий час. Тому зазначена в документі дата є фікцією. Та ж ситуація спостерігається також при усиновленні, при оформленні деяких документів, при визнанні особи безвісно відсутньою.

    Різниця між презумпцією і фікцією

    Презумпція відрізняється від фікції тим, що остання є хибною за визначенням, у той час як презумпція – це всього лише припущення існування факту. Її положення вважаються дійсними до тих пір, поки не буде доведено протилежне. Наприклад, презумпція невинуватості – це припущення того, що поки вина громадянина не доведена в суді, він вважається невинним.

    Презумпція не володіє ознаками винятковості і бездоказовість. Тобто якщо людина винна в якому-небудь злочині, то до тих пір, поки це не буде доведено, він вважається невинним. В іншому ж, презумпція, як і юридична фікція – це правові техніки, що мають абстрактну форму. Вони допомагають визначити істину швидше і з меншими витратами сил.

    Різниця між аксіомою і фікцією

    Ще одним прийомом в юридичній діяльності є правова аксіома. Аксіома так само, як і фікція, бездоказова, але вона ґрунтується не тільки на судженнях, але і на фактах. Але на відміну від фікції вона не має ознак хибності.

    Аксіома заснована на реальних фактах, і вони підтверджені багатовіковою практикою, або висновком, зробленим, виходячи із цих фактів. Наприклад, аксіома «ніхто не може бути суддею у своїй справі». Сенс цього твердження у тому, що ніхто не буде діяти в чужих інтересах, на шкоду власних, у тому числі суддя. Якщо провести експеримент, то всі учасники процесу будуть вести себе у відповідності з цією аксіомою. Тому суддя не має права судити в тому ділі, в якому він або члени його сім’ї будуть мати інтерес. Це закріплено в законі.

    Значення правової фікції в сучасному законодавстві

    В сучасній юридичній практиці правові фікції виконують наступні функції:

  • Охорона прав громадян. Заповнюючи прогалини в законодавстві, вони тим самим допомагають не тільки спростити процедуру визнання того чи іншого факту, але і краще його зрозуміти, а значить, використовувати.
  • Допомагають захистити права громадянина при виникненні неординарних подій.
  • Усувають неузгодженість, що виникає під час правового процесу.
  • Створюють стійке і зрозуміле правове регулювання.
  • Зміни в житті суспільства відбуваються постійно. Багато закони стають застарілими, а законодавець не встигає їх вчасно замінити. Та й часті зміни в законах найчастіше створюють ще більший хаос. Юридична фікція – це прийом, який використовують законодавці, щоб надавати законам зрозумілий і сучасний вигляд, допускаючи певне тлумачення цих законів з метою встановити істину.

    Висновок

    Юридична фикцияиспользуется професійними юристами в судочинстві і законодавстві з найдавніших часів і до наших днів. Роль правових фікцій у юридичному процесі велика. Вони допомагають краще зрозуміти закони, економлять правові засоби, що дають можливість детальніше вивчити й оцінити наявні в руках судді, прокурора, адвоката фактичні матеріали.

    На жаль, не всі учасники правового процесу використовують юридичні фікції сумлінно. Зловживаючи цим прийомом юридичної діяльності, деякі учасники процесу можуть заплутати справу, ввести в оману суддю і присяжних. Тому вчені-правознавці неоднозначно ставляться до описуваної техніці. Вони критикують невиправдане застосування цього прийому і шукають способи замінити його іншими.