Психологічна теорія Леонтьєва: концепція та основні положення

Прихильники концепції діяльнісного підходу багато час сперечалися з приводу психологічної структури особистості в ньому.

Включивши в структуру особистості велика кількість різних елементів, таких як особливості темпераменту, характеру, психічних процесів, психологи отримали надто складну модель великої розмірності. З цієї причини необхідно було знайти таку структуру, яка і отримає теоретичне обґрунтування, і буде придатна практично.

Якщо говорити коротко, теорія Леонтьєва полягала в тому, що структура особистості людини виходить не з його генів, задатків, знань, навичок. Її основою служить предметна діяльність, а саме механізм взаємовідносин із навколишнім середовищем, які реалізуються через ієрархію різних діяльностей.

Людина знаходиться в певних суспільних відносинах. Якісь з них – провідні, а якісь- підлеглі. Ядро особистості, таким чином, включає ієрархічне представлення цих діяльностей, яке, в свою чергу, не залежить від того, в якому стані знаходиться організм людини.

Основні параметри структури особистості становлять:

  • різноманіття відносин індивіда зі світом крізь призму різноманітних діяльностей;
  • ступінь ієрархічності зв’язків з світом і діяльностей;
  • узагальнена структура зв’язків суб’єкта з навколишнім світом, утворена внутрішніми співвідношеннями головних мотивів у сукупності діяльностей.

Об’єктивні обставини утворюють особистість через сукупність діяльностей. Індивідуум розвивається тільки за допомогою творення, а не споживання.

Коротка біографія А. Н. Леонтьєва

Леонтьев Олексій Миколайович є знаменитим представником психології періоду 1940-70-х років в СРСР. Він вніс величезний внесок у розвиток вітчизняної психологічної науки: створення відділення психології на факультеті філософії, а потім і самого факультету психології в Московському університеті. Леонтьєвим написано велику кількість наукових робіт, книг.

Олексій Миколайович Леонтьєв народився в 1903 році в Москві. Навчався в Московському університеті. Спочатку захоплювався філософією, так як мав тягу всебічно оцінювати події, що відбувалися тоді в країні. Однак потім, за ініціативою Р. В. Челпанова, Леонтьєв написав свої перші наукові праці з психології: про роботу Спенсера реферат на тему «Вчення про Джеймса идеомоторных актах». Перші публікації продовжували дослідження Лурія на тему афектів, поєднаної моторної методики та виконувались у співавторстві з ним.

Після деякого числа подібних публікацій в 1929 році Леонтьєв починає працювати в культурно-історичній парадигмі Виготського. У 1940 році захистив дисертацію в двох томах «Розвиток психіки». Перший том містив аналіз виникнення чутливості з теоретичним і практичним обґрунтуваннями, який потім увійшов у книгу «Проблеми розвитку психіки». За цю книгу Леонтьєв отримав Ленінську премію. Другий том написаний про те, як розвивається психіка у тваринному світі. Головні постулати були потім посмертно видані у збірнику наукової спадщини Леонтьєва «Філософія психології».

Вивчати і публікувати матеріали по питанню особистості Леонтьєв почав з 1968 року. Остаточні його ідеї про концепції особистості були покладені в основу його головною роботи «Діяльність. Свідомість. Особистість, яка відноситься до 1974 року.

Формування індивідуума

Теорія особистості у Леонтьєва виділяється абстрактностью.

Вона формується за допомогою суспільних відносин, тобто «проводиться». Леонтьєв був прихильником марксистського постулату про те, що особистість виступає як сукупність суспільних відносин.

Психологічне вивчення даної концепції починається з діяльності людини, в той час як поняття «дія», «операція» є характеристиками діяльності, а не індивіда.

Відмінність понять

Теорія Леонтьєва розмежовує визначення термінів «індивід» і «особистість».

Індивід являє собою неподільне, цілісне, обумовлене спадковими факторами утворення зі своїми специфічними характеристиками. Під специфічними характеристиками розуміються особливості, які виникли в результаті спадковості, так і в результаті пристосування до природного середовища: фізична конструкція, темперамент, колір очей і т. д.

Поняття особистості застосовно тільки до людини і причому не від його народження, тобто нею людина ще має стати. Приблизно до двох років у дитини ще немає особистості. Таким чином, особистістю не народжуються, а стають.

Вона, у свою чергу, починає утворюватися, коли дитина вступає у суспільні відносини, у взаємовідносини з іншими людьми. Особистість є цілісним утворенням, але не придбаним, а виготовленим, створеним внаслідок взаємозв’язку великої кількості предметних діяльностей. У дитини формується культурні форми поведінки, і його психіка стає іншою. Акцент у теорії розвитку у Леонтьєва зроблений на тому, як під впливом культури змінюються мотиви суб’єкта, адже у дитини виникає безліч нових соціальних мотивів.

Мотиви виникають у зв’язку з тими вимогами, які пред’являє йому суспільство. Безліч нових мотивів утворює ієрархію: одні – більш значимими, а інші – менш. Теорія особистості у Леонтьєва пов’язує його появу з утворенням стійкої ієрархії мотивів. Така ієрархія з’являється у віці трьох-чотирьох років. Особистість дитини починає становлення через відносини з навколишнім світом і предметами в ньому. Спочатку діти вивчають фізичні властивості об’єктів, а потім їх функціональне призначення, яке використовується в діяльності. Наприклад, дитина дивиться на стакан і тримає його, а потім розуміє, що він потрібен, щоб пити, а значить, щоб здійснювати конкретну діяльність. Таким чином, етап предметно-практичної діяльності переходить до засвоєння ієрархії діяльностей на щаблі суспільних відносин.

Феномен «гіркої цукерки»

Теорія А. Н. Леонтьєва демонструє це на феномені «гіркої цукерки. Так, в експерименті дитині пропонували виконати свідомо нездійсненне завдання. Наприклад, дістати щось з того місця, де він сидить. Не встаючи, це було зробити неможливо. За це дитині обіцяли цукерку. Після чого експериментатор виходить з кімнати, провокуючи дитину порушити правила, що він і робить. Потім експериментатор заходить у кімнату і вручає дитині заслужену цукерку. Але дитина відмовляється від неї і починає плакати. Тут виявляється мотиваційний конфлікт: бути чесними по відношенню до експериментатору або отримати нагороду. Головним мотивом опинилася тут спроба бути чесним.

Параметри розвитку особистості

Стадія розвитку особистості дитини в теорії Леонтьєва визначається наступними параметрами:

  • Те положення, яке дитина займає в системі соціальних відносин.
  • Провідний тип діяльності.

Ознакою провідної діяльності виступає не кількісний показник, тобто це не та діяльність, якою дитина найбільше любить займатися. Провідною називають діяльність, яка відповідає 3 властивостями:

  • Всередині неї розвиваються і виникають нові види. Зокрема, навчальна діяльність у ранні шкільні роки відбувається від сюжетно-рольової.
  • Саме в ній головним чином перебудовуються або формуються психічні процеси.
  • У цій діяльності виникають основні зміни в особистості дитини.
  • Таким чином, перше істотне теоретичне положення в теорії Леонтьєва – це подання діяльності як одиниця психологічного аналізу.

    Ієрархія діяльності

    Далі Леонтьєв розвинув концепцію С. Л. Рубінштейна про зовнішнє, яке реалізує себе за допомогою внутрішніх умов. Мається на увазі, що якщо людина володіє активністю, то внутрішнє (суб’єкт) діє через зовнішнє і цим само себе змінює.

    Особистість розвивається в процесі взаємодії великої кількості діяльностей, які взаємопов’язані відносинами ієрархії і виступають як сукупність ієрархічних відносин.

    Тема психологічної характеристики цієї ієрархії залишається відкритою. Щоб інтерпретувати ієрархії діяльностей в рамках психології, А. Н. Леонтьєв оперує термінами «потреба», «емоція», «мотив», «значення», «смисл».

    Діяльнісна теорія Леонтьєва певним чином змінює зміст цих понять і загальноприйняті аналогії між ними.

    Мотив приходить на зміну потреби з причини того, що до задоволення потреба не має предмета і тому треба його виявити. Після виявлення потреба здобуває свою предметність. У той же час представлений, мислимий предмет робиться мотивом, а саме знаходить свою спонукають і направляючу діяльність. Таким чином, коли людина перебуває в контакті з предметами і явищами навколишнього світу, він пізнає їх об’єктивне значення. Значення, в свою чергу, — це узагальнення дійсності, і воно співвідноситься зі світом об’єктивно-історичних явищ. Ось як ієрархія діяльностей стає ієрархією мотивів.

    Леонтьєв розвинув далі концепцію Виготського. Теорії Леонтьєва та Виготського (на фото нижче) на перший план висунула визначальний вплив соціального фактору на особистість, при цьому зводячи до мінімуму значення успадкованого, природного фактора.

    Однак у протилежність Виготському, психологічна теорія Леонтьєва розвивала далі діяльнісну концепцію Рубінштейна. В чому полягала його основне завдання?

    Оцінити ключову ідею теорії особистості в А. Н. Леонтьєва можна, спираючись на головну критичну задачу, яку він вирішував. Вона полягала у засвоєнні натуралістичного розуміння особистості і нижчих психічних функцій, які перебудовуються шляхом оволодіння ними. У зв’язку з цим Леонтьев не міг включити в її будова природний компонент, так як він не може бути екзистенціальним, емпірично існуючих. Ймовірно, Леонтьєв всі сформовані в ті часи вітчизняні концепції розглядав як натуралістичні, хоча вони дійсно містили інтерпретацію формування сутності особистості.

    Особистість як особлива реальність

    В теорії розвитку у Леонтьєва особистість виходить за межі поняття психіки в область взаємозв’язків із світом. Вона являє собою якусь особливу реальність, це не звичайне біологічну освіту, а вища, історична за своєю сутністю освіта. При цьому людина не є особистістю спочатку, з самого народження. Вона розвивається разом із суб’єктом протягом усього його життя і вперше проявляється, коли він вступає в суспільні відносини.

    Структура особистості

    Особистість у теорії Леонтьєва наділена будовою. З’являючись поступово, вона проходить становлення протягом усього життя. У зв’язку з цим окремо існує будова індивіда і будова особистості, яка характеризується процесом диференціації діяльностей.

    Особистість має наступні характеристики:

  • Множина дійсних відносин людини, які наповнюють його життєдіяльність. Вони становлять реальну основу особистості. Проте не кожна діяльність, яка присутня в житті суб’єкта, є його частиною. Людина може здійснювати безліч речей, що мають до життя вторинне ставлення.
  • Ступінь розвитку вищих зв’язків дій (мотивів) між собою та їх ієрархія. Напрямок становлення особистості — це водночас і напрям її впорядкування.
  • Тип будови: моновершинный, поливершинный і т. д. Вищою точкою може стати не будь-яка мета чи мотив, тому що необхідно витримати навантаження вершини особистості.
  • Таким чином, піраміда буде представляти собою не звичну картину з підставою знизу і поступовим звуженням, а перевернуту піраміду. Життєва мета, яка знаходиться на вершині, буде нести на собі всю навантаження. Провідний мотив буде впливати на те, наскільки міцна конструкція, тому він повинен бути таким, щоб цю конструкцію витримати.

    Леонтьєв стверджував, що виключно уява є джерелом пошуку і вибудовування механізмів, які дозволять людині осягнути свою власну поведінку.

    Розвиток особистості

    Теорія Леонтьєва в психології висвітлює принципово нові етапи розвитку особистості, не мають зв’язку зі становленням психічних процесів. На першому етапі відбувається стихійне складання, і цей період готує народження свідомою себе особистості. На другому етапі виникає свідома особистість.

    Нарівні з природними функціями, існують і вищі людські функції. Вони починають своє становлення, потім робляться індивідуальними та переміщуються з міжособистісної області під внутриличностную.

    Становлення особистості суб’єкта в теорії розвитку А. Н. Леонтьєва відбувається протягом індивідуальної історії, у взаємодії з оточуючими людьми.

    Розвиток відбувається від простого до складного. Спочатку людина діє заради задоволення своїх уроджених потреб, потягів, а потім – задовольняє потреби, щоб бути в дії, виконувати справу свого життя, реалізовувати життєву людську завдання. Таким чином, каузальний структура змінюється від дій для потреб до потреб дій. Аспектом становлення особистості є задатки. Вони впливають на кінцевий результат, але не визначають його. Задатки дають базис для формування здібностей, але в дійсності здібності формуються в процесі реальної діяльності. Особистість являє собою особливий процес, консолідуючий внутрішні передумови і зовнішні умови. Таким чином, визначає її життєдіяльність індивідуума.

    Концепція особистості позначає єдність характеристик, які формуються разом з індивідуальним розвитком організму людини.

    Теорія розвитку психіки у Леонтьєва також полягала в тому, що особистість проходить як би два народження. Перший раз це відбувається в той момент, коли дитина стає полимотивированным, тобто у нього виникає одноразова наявність кількох мотивів будь-якої діяльності, а також його дії стають соподчиненными. Цей період відповідає кризі трьох років, коли в перший раз проявляється ієрархія і супідрядності. Другий раз вона «народжується» при виникненні вже свідомої особистості. Таке народження відповідає вже підліткового кризи при освоєнні власної поведінки за допомогою свідомості.

    Справжня особистість

    Існують випадки, коли особистість так і не виникає, звідси виділені критерії істинної особистості:

  • Націленість на власний світогляд та активне функціонування відповідно йому.
  • Є учасником життєдіяльності суспільства.
  • Має своєю метою зміна або підтримання принципів людського життя згідно зі своїми ціннісними орієнтаціями.
  • Ми коротко розібрали основні концепції теорії Леонтьєва.