Потоп
Євген мріє, вітер за вікном тим часом сумовито виє. Молодий чиновник засинає, а на наступний день відбувається жахливе. Нева виходить з берегів. Вранці народ милується бризками, «піною розлючених вод». Пушкін порівнює річку зі звіром, який, остервенясь, кинувся на місто. Нева все змітає на своєму шляху: уламки хатин, покрівлю, колоди, товар запасного торговця, скромні пожитки жителів, труни з кладовища.
Цар
Люди безсилі перед буянням природи. У кого просити допомоги, хто врятує їх від повені? За тодішньою традицією вони відправляються до царя. Той виходить на балкон, сумний, збентежений. І оголошує народу: перед стихією царям не впоратися. На цей епізод варто звернути увагу. Пушкін підкреслює, що самодержець, незважаючи на свою, здавалося б, необмежену владу, не повинен змагатися в силі з природою.
Втім, у поемі «Мідний вершник» образ правителя російської держави втілено у величезному монументі, що підноситься в центрі Петербурга. Адже саме Петро в початку XVIII століття осмілився побудувати місто на Неві. Чималою кров’ю обійшлася його задум. Вищезазначене вираз «місто, побудований на людських кістках» з’явилася невипадково. Минуло більше ста років з часу заснування Петербурга відбувається повінь, яка губить простих людей. Попередник же Великого Реформатора спішно залишає столицю.
Тут варто зробити невеликий екскурс в історію. Повінь, зображене в поемі Пушкіна «Мідний вершник», – не художній вимисел. Подія мала місце в 1824 році. Це найбільш руйнівна повінь за всю історію Санкт-Петербурга.
7 січня лив дощ, дув сильний південно-східний вітер. У каналах почався різкий підйом води. Це спочатку привернуло роззяв, про що згадує і автор «Мідного вершника». Але дуже швидко під водою опинився майже весь місто. Не постраждала лише незначна частина Петербурга. На наступний день вдарив сильний мороз. Загинуло кілька сотень петербуржців, точна кількість загиблих пізніші дослідники встановити не змогли.
