Питання державного устрою
В основу своєї політико-правової доктрини Катерина поклала догмати православного віровчення. Згідно поглядам імператриці, віра повинна пронизувати всі елементи державного устрою. Жоден законодавець не може складати приписи довільно, він повинен приводити їх у відповідність з релігією, а також з народним волевиявленням.
Катерина вважала, що у відповідності як з православним віровченням, так і з народними сподіваннями для Росії монархія є найбільш оптимальною формою правління. Говорячи ж про це ширше, імператриця зазначала, що своєю ефективністю монархія значно перевершує республіканський лад. Для Росії ж імператор повинен бути ще і самодержцем, оскільки це прямо випливає з особливостей її історії. Монарх не тільки складає всі закони, але і лише йому одному належить право їх тлумачення. Поточні справи управління повинні вирішувати спеціально створені для цього органи, які відповідальні перед государем. В їх завдання повинно входити також інформування монарха про невідповідність закону поточному стану справ. При цьому урядові установи повинні гарантувати суспільству захист від деспотизму: якщо монарх прийме якесь постанову, яка суперечить законодавчій базі, про це треба йому повідомити.
Кінцева мета влади полягає в охороні безпеки кожного громадянина. В очах Катерини монарх – фігура, що веде народ до вищого блага. Саме він повинен сприяти безнастанного вдосконалення суспільства, а здійснюється це знову ж прийняттям хороших законів. Таким чином, з точки зору Катерини, законотворча діяльність є як причиною, так і наслідком монархічної влади.
“Наказ” Катерини II Покладеної комісії також виправдовував і фіксував склався поділ суспільства на класи. Виділення привілейованих і непривілейованих верств імператриця вважала природним, прямо пов’язаних з історичним розвитком. На її думку, зрівняння станів у правах загрожує соціальними потрясіннями. Єдине можливе рівність полягає в їх однаковому підпорядкування законам.
При цьому необхідно зазначити, що Катерина ні словом не обмовилася про становище духовенства. Це узгоджується з ідеологічною програмою Освіченого абсолютизму, згідно якої виділення священнослужителів в особливий шар – непродуктивно.
