Соціалізація особистості: це що таке?

Людина – соціальна створення і йому необхідно суспільство для комфортного існування. Приходячи у фізичний світ, дитина на першій ступені свого розвитку стикається з різного роду правилами, переконаннями, догмами, законами, зрештою, системою, яка існувала задовго до його появи на світ. Роблячи свої перші кроки, він змушений приймати правила гри в життя і стати її активним учасником, тобто соціалізуватися.

Визначення явища

Соціалізація особистості — це процес приєднання людини до суспільства через освоєння основних елементів тієї культури, до якої він відноситься за фактом народження з подальшим становленням соціального «Я». Варто зазначити, що перетворення людини починається безпосередньо з прагнення жити і трудитися заради загального блага допомогою реалізації своїх здібностей.

Без цього не представляється можливим передача духовного надбання від одного покоління до іншого. Саме завдяки традицій та історії людина виявляється здатним творити і творити нове, спираючись на безцінний досвід і досягнення його предків.

Загрузка...

Еволюція суспільного життя людини

Традиційно виділяють два ступені розвитку цього явища:

Первинна — встановлюється у невеликих спільнотах людей, добре знайомих один з одним, таких, як члени сім’ї, друзі і т. д. Спілкування з даною категорією безпосередньо впливає на формування особистості.

Вторинна — має місце у сфері ділових відносин.

Первинна соціалізація особистості людини є найбільш значною, адже саме на щаблі раннього дитинства у індивіда народжується самосвідомість і закладаються фундаментальні установки поведінки в соціумі. І саме батьки служать початковим прикладом і зразком культурних цінностей. Далі до цього процесу підключаються виховні заклади, школи і т. д.

Юнацький етап — перехідний період, який знаменується зростаючою потребою в дослідженні навколишнього світу, проникаючи у всі його маловивчені шари, в прагненні до самоствердження в цьому світі, в пошуках якісного еталону поведінки. Закінчення юності знаменується твердженням себе як самостійної особистості, наданням певного соціально-морального стрижня, усвідомленням своїх справжніх інтересів і здібностей, з початком нового етапу розвитку в рамках дорослішання.

Соціалізація особистості — це процес, який не завершується і в зрілих роках, але вже значно зменшує свої обороти. На цьому щаблі людина приміряє на себе різні соціальні ролі: чоловіка або дружини, роль трудівника в суспільстві і т. д., також набуває статус активного учасника громадської та інших видів діяльності.

Колективний розум і індивідуальність

Саме завдяки спілкуванню з іншими людьми людина розкриває свою унікальність. Даний досвід, що є основою процесу соціалізації особистості, також служить джерелом його індивідуалізації й творчого застосування своїх здібностей. Людина перетворює накопичений багаж знань в особисті установки, життєві принципи і навички самостійного мислення. Це наочно видно на прикладі становлення мовлення дитини і навчання мови: існують загальні правила правопису, граматика і т. д., але при цьому вміння говорити і писати є одним з центральних навичок, здатним підкреслити індивідуальність людини: не всі володіють російською словом однаково і мають виняткову здатність до письменницької діяльності.

Соціалізація дитячого населення

Людина – це одиниця суспільства, є рушієм прогресу або його учасником, яка вносить свою лепту у формування суспільної реальності з певним рівнем свідомості — і чим вона буде насичена, якими ідеалами і стандартами, тим і буде впливати на соціалізацію особистості дитини.

Малюк починає пізнання світу зі свого безпосереднього оточення. І, природно, самими близькими людьми виступають батьки, а на самому першому щаблі життя – мати. Ці первинні відносини між дитиною і матір’ю народжують сильні емоції, які є міцним фундаментом і одним з найважливіших умов соціалізації особистості.

І найпершим етапом є формування ранніх прихильностей. Вирішальну роль тут відіграє не стільки сам контакт з матір’ю і її харчування любов’ю, скільки почуття безпеки, яке дає спілкування з рідною істотою. Розвиток людини в соціальному відношенні докорінно залежить від виникнення стійких зв’язків з людьми безпосередньо в ранньому дитинстві. Це є основним ключем інтеграції в суспільство для більшості людей різних національностей, які виховуються в різних культурах.

Загрузка...

Гра як шлях пізнання світу

Починаючи з року, основним каналом пізнання дитини виступає гра, загальноприйнятими категоріями якої є наступні:

  • Одиночна самостійна.
  • Паралельні дії – починаючи з року, дитина активно копіює дії інших, але поки без прагнення стати активним учасником цієї діяльності.
  • Асоціативна – починаючи приблизно з трьох років діти все більше порівнюють свою поведінку з поведінкою інших.
  • Кооперативна – приблизно з чотирьох років дітей вже все більше привертають дії, які вимагають співпраці.

Гра служить для дітей інструментом пізнання дорослого світу. Вони знаходять нові навички та слідують за поведінкою дорослих. Дитина звертає увагу на те, як мама розмовляє по телефону, тато застібає ремінь і т. д. і переносять ці дії в ігрову середу, переводячи на свою мову. Розвиток і соціалізація особистості відбувається через безпосереднє наслідування оточуючим людям, особливо дорослим. Наскільки він успішно реалізує свої дії в грі, настільки плавним і адекватною буде його перехід в реальний соціум. Це свого роду етап підготовки.

Дитина в дошкільному віці дуже сприйнятливий до різного роду подій: все, що з ним відбувається, осідає в емоційній пам’яті. І, відповідно, пізнання навколишнього оточення починається на рівні чуттєвого сприйняття. Ті явища, які знаходять емоційний резонанс в душі дитини, складають основу його першого соціального досвіду. Розвиток психічних процесів, в тому числі уяви як ґрунту для творчості, творення нового настає саме в цьому віці. А успішна реалізація людини в суспільстві можлива за умови, що він здатний внести в нього який-небудь внесок зі свого боку, інтелектуального або іншого характеру, таким чином, ставши не просто споживачем, і виробником.

Для гармонійної соціалізації особистості дитини необхідно оволодіння здатністю оцінювати свою поведінку нарівні з вчинками оточуючих, що є невід’ємними складовими у формуванні психіки маленької людини.

Дитинство як окрема реальність

З точки зору становища, займаного людиною в суспільстві, ранній вік відрізняється тим, що саме він є основною ланкою процесу соціалізації особистості, коли відбувається закладання її основ.

Кількома століттями раніше тієї ідеї дитинства, яка є природною для сучасного суспільства, не існувало. Діти були включені в доросле життя з народження без присутності чітко окреслених меж між маленькою дитиною і дорослим. Вигаданий світ іграшок, в якому сьогодні ростуть і виховуються діти, прагнення купити їм милі, симпатичні дрібнички, вберегти від усього, що на думку дорослого може якось нашкодити, — все це стало нормою в житті людини відносно недавно. Про це свідчать твори мистецтва, картини, на яких старші і молодші зображені в одній соціальній середовищі, які поділяють одні й ті ж заняття, що говорить про спадкоємність поколінь, якої ми у величезній кількості випадків сьогодні вже не спостерігаємо із-за розриву і нерозуміння між членами навіть однієї сім’ї. Формування нової концепції дитинства почалося після винаходу книгодрукування, яка вчинила свого роду революцію в культурному житті суспільства. А сьогодні подібний переворот вчиняє Інтернет з його стиранням рамок і кордонів, з одного боку, і ще великим поділом, з іншого.

Але під які б визначення не потрапляла категорія дитинства, взаємодія дитини з суспільством починається на ранній стадії його розвитку. З самого дитинства малюк бере участь у соціального життя: він реагує на настрій батьків, привертає їх увагу плачем, криком у міру виникнення потреб, тим самим впливаючи на поведінку дорослого. Уся психічна діяльність дитини здійснюється через комунікацію з близькими людьми.

Щаблі соціального розвитку дитини

На сьогоднішній день в літературі представлена наступна точка зору на досліджуване явище і його інформаційну складову:

  • традиційна: пристосування до навколишнього світу;
  • інтеграція: поєднання соціальних процесів, завдяки яким людина, засвоюючи певну ідею сформованих уявлень про цінності і рівнозначності речей, набуває здатності розумно діяти в суспільстві (В. С. Кон);
  • індивідуалізація: процес розвитку особистості людини в суспільстві людей (А. В. Мудрик).

Даний підхід можна співвіднести з рівнями соціального розвитку дитини. Ті подання, які він отримує в процесі спілкування з світом, стають знаннями об’єктивних думкою про навколишньої дійсності. Знання – це теоретична основа для практичної діяльності, яка, в свою чергу, служить підґрунтям для розвитку творчої активності дітей або їх індивідуалізації.

Умови інтеграції в суспільство

Соціалізація особистості — це входження індивіда в людське середовище через прийняття ним певної соціальної ролі, реалізація якої може бути здійснена за допомогою ряду факторів. Найважливішою умовою є знаходження в групі людей, склад якої варіюється у відповідності з віковою категорією, цілями і цінностями як самого суб’єкта, так і потребами суспільства, в якому він перебуває.

Щодо вивчені фактори соціалізації особистості прийнято розділяти наступним чином:

  • Мегафакторы. Всесвіт, планета, світ, Інтернет.
  • Макрочинники. Країна, держава.
  • Мезофакторы. Поселення, міста, субкультури.
  • Микрофакторы. Сім’я, друзі, однолітки, дитячі сади, різні громадські і інші організації.

Агенти соціалізації

Навколишній світ перебуває в постійному русі та оновленні, змушуючи прокидатися вранці і рухатися разом з ним. Людина – таке створіння, яке здатне пристосовуватися до різних життєвих умов, у своєму прагненні вижити. І в цьому процесі беруть участь різні агенти або інститути соціалізації особистості.

Під інститутами розуміють організації, в рамках яких відбувається введення людини в суспільство.

  • Родина для дитини — ключовий агент, оскільки саме з неї починається знайомство людини з суспільством. Рідні люди не просто дають можливість вбудуватися в систему в якості окремого індивіда, але і забезпечують певним соціальним статусом, в який були вкладені сили і працю попередніх поколінь.
  • Однолітки – це ті агенти, які навчають спілкуванню на рівних, на відміну від інших інститутів, де взаємодія побудована за принципом ієрархії. Відносини з аналогічними учасниками системи дозволяють підростаючому поколінню краще дізнатися і зрозуміти свої потреби і здібності, переваги і недоліки на тлі оточуючих.
  • Школа — формальний інститут з набором навчальних дисциплін і певної, як деякі соціологи її називають, прихованою програмою, в рамках якої вкорінюються конкретні прототипи поведінки, що сприяють збереженню громадського порядку.
  • Засоби масової інформації формують у дітей ті шаблони поведінки, які вони не спостерігають в родині і серед своїх знайомих.
  • Робота — найважливіша оточення дорослої людини, в якому триває процес звикання до умов життя в суспільстві.

Людині потрібна людина

Мауглі – це не випадок з казки, а цілком реальна історія, причому не одна. І соціалізація особистості – це спосіб і шлях виживання в сучасному світі. Незважаючи на те, що людина народжується серед людей, тим не менш, кожному індивіду потрібно соціальна адаптація. Вона дає людині можливість влитися в суспільство за рахунок уміння аналізувати, що відбувається, оцінювати свої можливості і реагувати відповідним чином корегує свою поведінку залежно від ситуації. Все це базується на загальновизнаних штампах і нормах, які з одного боку, нівелюють індивідуальні відмінності, але з іншого боку допомагають людині зайняти своє місце під сонцем.

Як відомо, людина без минулого не має майбутнього – ці слова також справедливі в рамках ролі соціалізації особистості людини та її становлення успішним учасником системи, до якої він належить. Щоб створити щось нове, потрібно спочатку навчитися імітувати вже існуюче, іншими словами, вивчити досвід, напрацьований поколіннями. Вже з раннього дитинства можна спостерігати принцип наслідування, закладений в людині: дитина наслідує у своїх діях дорослим, як описувалося вище.

На тлі всього вищесказаного, соціалізація особистості в суспільстві є двостороннім процесом. На початковому етапі розвитку людина здебільшого приймає і використовує наявний багаж знань, тобто є споживачем, але по мірі еволюції починає вносити свій внесок у процвітання суспільства.

Загрузка...