Перед боєм
Перейдемо до розгляду наступного розділу «Василя Тьоркіна» Твардовського. У ній герой поеми розповідає про те, як він вибирався з оточення і був політруком, проводячи бесіду з бійцями одними лише словами «не сумуй».
З цієї глави «Василя Тьоркіна» Твардовського ми розуміємо, що радянська армія відступає. Вона залишає рідні землі, які незабаром будуть окуповані. Солдати відчувають свою провину перед мирним населенням. На їх шляху рідне село командира. Взвод заходить туди. Дружина командира запрошує бійців до хати й частує їх. Діти раді батькові, який, як їм спочатку здається, прийшов увечері, попрацювавши в полі. Однак вони розуміють, що завтра він піде, а в їх будинок, швидше за все, увійдуть німці. Всю ніч командир не спить і коле дрова. Він намагається хоч якось допомогти своїй дружині.
Ще довго в голові Тьоркіна звучить плач дітей, які прокинулися на світанку і побачили, як їхній батько разом з бійцями йдуть з дому. Василь мріє про те, як після визволення рідної землі він прийде до гостинної господині і вклониться їй за постій.
