По дорозі на Берлін
Війна в поемі Твардовського «Василь Тьоркін» все більше наближається до кінця. Радянська армія знаходиться в чужому краю, де солдатам незвична червона черепиця і чужа мова.
По напрямку на схід йде народ. Це британці, французи та поляки, які доброзичливо дивляться на російських солдатів-визволителів. Тут же бійці зустрічають російську жінку, яка повертається за Дніпро, до свого зруйнованого двору. Тьоркін дає їй коня зі збруєю, вівцю, корову і різну домашню начиння.
В бані
Справжнім вітчим будинком на чужині стає для солдатів російська лазня. Вона доставляє їм масу задоволення. Жалкують бійці тільки про те, що воду їм доводиться брати з чужих річок. Проте автор зазначає, що на війні буде гірше, якщо солдати стануть митися, наприклад, під Москвою.
У лазні всі роздягаються, і відразу стає видно на тілі поранення. Вони є мітками війни. На гімнастерках, які бійці надягають після лазні, виділяється велика кількість медалей. Солдати жартують, що це ще не все. Адже попереду їх чекає останній рубіж.
