Спілкування – це… Типи, засоби, значення, етика і психологія спілкування

Люди – істоти соціальні, тому спілкування для них – це важливий процес, що включає в себе обмін інформацією. Але спілкування – це не тільки розмова двох або більше співрозмовників: за фактом вступають в комунікацію всі істоти, але тільки у людини процес передачі інформації має різну типологію, використовує різні засоби і змінюється залежно від ситуації.

Характеристика спілкування

Спілкування може мати різні характеристики і відрізнятися в залежності від того, хто веде розмову. Так, побутове спілкування відрізняється від корпоративного, а чоловіче – від жіночого. Процес комунікації може бути вербальним і невербальним. Адже не тільки слова передають інформацію. Погляди, дотики, вчинки, кроки – все це спілкування, до якого вдається щодня людина.

В цілому можна сказати, що це складний процес взаємодії між людьми, особливо якщо розглядати його з точки зору науки. Існує безліч визначень цього поняття, адже безліч людей розглядають це питання з різних точок зору. Але в цілому можна сказати наступне:

• Спілкування – це складний багаторівневий процес встановлення між людьми діалогу, що включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння опонента. Простіше кажучи, це зв’язок між людьми, в процесі якої виникає психологічний контакт.

Основні аспекти

В процесі передачі інформації беруть участь два і більше людини. Той, який говорить, називається комунікатором, а слухає – реципієнтом. Крім цього, у спілкуванні виділяють декілька аспектів:

Зміст. Характер переданого повідомлення може бути дуже різноманітним. Наприклад, сприйняття опонента, взаємодія, взаємовплив, управління діяльністю і т. д.

Мета спілкування. Заради чого людина вступає в контакт.

Спосіб передачі інформації. Тобто способами спілкування можуть бути слова, жести, листування, обмін голосовими або видеосообщениями. Варіантів маса.

Ще одним окремим аспектом варто виділити компетентність у спілкуванні. Це дуже підступне поняття, адже успішна комунікація складається з безлічі елементів, причому їх список може змінюватися від ситуації до ситуації, тому про компетентності можна говорити лише щодо якогось одного вміння. А ось здатність слухати у всіх комунікативних уміннях займає почесне перше місце.

Функції спілкування

В залежності від того, з якої точки зору розглядати процес комунікації, можна виділити кілька функцій. Відповідно до Ст. Панферову, їх шість:

Комунікативна – визначає взаємозв’язок людей на рівні міжособистісного, групового чи суспільного взаємодії.

Інформаційна – передача, обмін інформацією.

Когнітивна – осмислення інформації на основі уяви і фантазії.

Эмотивная – прояв емоційного зв’язку.

Конативная – корекція взаємних позицій.

Креативна – формування нових відносин між людьми, тобто їх розвиток.

Згідно з іншими джерелами, процес спілкування виконує тільки чотири функції:

Інструментальну. Процес спілкування є соціальним механізмом передачі інформації, яка необхідна для здійснення необхідних дій.

Синдикативную. Процес комунікації об’єднує людей.

Самовираження. Спілкування допомагає покращувати взаєморозуміння в психологічному контексті.

Трансляційну. Передача оцінок і форм діяльності.

Структура спілкування

Процес передачі інформаційних повідомлень складається з трьох взаємопов’язаних сторін: перцептивної, комунікативної та інтерактивної.

Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією між людьми і розуміння сказаного. В цьому питанні людина повинна вміти відрізнити хорошу інформацію від поганої. В етиці та психології спілкування мова є способом навіювання, сугестію. У процесі комунікації виділяють три види контрсуггестии: уникнення, авторитет і нерозуміння. В процесі уникнення людина намагається всіляко ухилитись від контакту з співрозмовником. Він може не слухати, бути неуважним, відволікатися і не дивитися на співрозмовника. Уникаючи спілкування, індивід може просто не прийти на зустріч.

Також людині властиво ділити комунікаторів на авторитетних і немає. Визначивши коло авторитетів, індивід прислухається тільки до їх словами, ігноруючи інших. Також захиститися від небезпечної інформації людина може, зобразивши повне нерозуміння переданого повідомлення.

Залучення уваги

У процесі комунікації люди часто стикаються з бар’єрами спілкування. Кожному індивіду важливо, щоб його слухали і чули, тому вкрай необхідно утримувати увагу реципієнтів. Перше, з чим стикається людина в процесі спілкування – проблема із залученням уваги. Вирішити її можна використовуючи такі прийоми спілкування:

• «Нейтральна фраза». Людина може вимовити фразу, ніяк не пов’язану з основною темою бесіди, але цінну для присутніх.
• «Заманювання». Розмовляє дуже тихо і незрозуміло вимовити фразу, це змусить оточуючих прислухатися до його слів.
• «Зоровий контакт». Якщо пильно дивитися на людину, то його увага буде повністю зосереджена. Коли людина уникає погляду, він дає зрозуміти, що не бажає вступати в контакт.

Бар’єри в спілкуванні можуть бути представлені у вигляді шуму, освітлення або бажання реципієнта швидше вступити в бесіду, тому потрібно навчитися «ізолювати» співрозмовника від цих факторів.

Інтерактивна і перцептивна сторона спілкування

Вступаючи в процес комунікації, важливо розуміти, яку позицію займають присутні відносно один одного. Психолог Е. Берн говорив, що вступаючи в контакт, людина знаходиться в одному з базових станів: дитина, батько чи дорослий. Стан «дитини» визначається такими рисами, як підвищена емоційність, грайливість, рухливість, тобто проявляється весь спектр установок, вироблених з дитинства. «Дорослий» приділяє увагу справжньої дійсності, тому він уважно слухає партнера. «Батьки» зазвичай критичні, поблажливі і пихаті, це особливий стан ЕГО, з яким нічого не поробиш. Тому вибір способу спілкування і його успіх залежать від того, хто бере участь у розмові і наскільки їх ЕГО відповідає один одному.

Перцептивна сторона питання змушує замислитися про процес сприйняття одне одного та встановлення взаємопорозуміння. Не дарма в народі кажуть, що «по одягу зустрічають». Дослідження показали, що люди схильні вважати привабливого людини більш розумним, цікавим і винахідливим, а неохайного індивіда звичайно недооцінюють. Така помилка в сприйнятті співрозмовника називається фактором привабливості. В залежності від того, кого комунікатор вважає привабливим, формується його стиль спілкування.

Психологічні дослідження показали, що не тільки зовнішній вигляд, але і жести, і міміка несуть інформацію про емоційний стан людини і його ставлення до подій. Щоб розуміти свого опонента в спілкуванні, потрібні не тільки знання і досвід ведення розмови, але і психологічна спрямованість на опонента. Простіше кажучи, в культурі спілкування повинно бути таке поняття, як емпатія – здатність поставити себе на місце іншого і подивитися на ситуацію з його точки зору.

Засоби спілкування

Природно, основним засобом спілкування є мова – особлива система знаків. Знаки – це матеріальні об’єкти. В них вкладається певний зміст, який виступає їх значенням. Люди вчаться розмовляти, засвоюючи ці значення знаків. Це і є мова спілкування. Всі знаки можна поділити на дві великі групи: интенциональные (спеціально створені для передачі інформації), неинтенциональные (видають інформацію ненавмисно). Зазвичай до неинтенциональным відносять емоції, акцент, міміку і жести, які говорять про саму людину.

В уроках спілкування часто акцентують увагу на тому, що потрібно навчитися пізнавати іншу людину. Для цього використовують механізми ідентифікації, емпатії та рефлексії. Найпростіший спосіб зрозуміти співрозмовника – ідентифікація, тобто уподібнення себе йому. Під час комунікації люди часто використовують цей прийом.

Емпатія – здатність розуміти емоційний стан іншої. Але дуже часто процес розуміння ускладнюється рефлексією – знанням того, як опонент розуміє комунікатора, тобто своєрідними дзеркальними відносинами між людьми.

Також в процесі передачі інформації важливо впливати на реципієнта. До основних видів впливу відносяться такі стилі спілкування:

Зараження – це несвідома передача іншій свого емоційного стану.

Навіювання – спрямований вплив на індивіда з метою прийняти іншу точку зору.

Переконання – на відміну від навіювання, це вплив підкріплене вагомими аргументами.

Наслідування – комунікатор відтворює риси поведінки реципієнта, найчастіше копіює його позу і жести. На підсвідомому рівні така поведінка викликає довірчі відносини.

Типи спілкування

У психології існують різноманітні види спілкування. З одного боку, їх ділять у відповідності з обстановкою, в якій знаходяться співрозмовники. Так, визначають пряму і опосередковану комунікацію, групове і міжгрупове спілкування, міжособистісне, терапевтичне, масове, криміногенне, інтимне, довірче, конфліктне, особистий, діловий. З іншого боку, типи спілкування визначаються таким чином:

• «Контакт масок» – формальне спілкування, при якому відсутній намір зрозуміти опонента. При контакті використовуються стандартні «маски» скромності, ввічливості, байдужості і т. д. тобто використовується весь спектр дій, що дозволяє приховати справжні емоції.
• Примітивне спілкування в процесі взаємодії людини оцінюють з точки зору потрібності чи непотрібності. Якщо індивіда порахують «потрібним», то з ним почнуть активно вести бесіду, в іншому випадку будуть ігнорувати.
• Формальне спілкування – цей вид комунікації повністю регламентований. Тут не потрібно знати особистість співрозмовника, адже все спілкування базується навколо його соціального статусу.
• Ділове спілкування – тут людині як особистості хоч і приділяють увагу, але все ж таки справа понад усе.
• Духовна комунікація – спілкування між людьми, які добре знають один одного, можуть передбачати реакції співрозмовника, враховують інтереси і переконання свого опонента.
• Маніпулятивна комунікація – основна мета такого спілкування полягає в отриманні вигоди з співрозмовника.
• Світське спілкування – в цьому процесі люди говорять те, що належить говорити в подібних випадках, а не те, що вони насправді думають. Вони можуть годинами обговорювати погоду, високе мистецтво або класичну музику, навіть якщо ці теми нікому не цікаві.

Етика спілкування

Процес комунікації в різних колах будується по-різному. У неформальній обстановці люди спілкуються так, як їм хочеться, не особливо замислюючись про чистоту і грамотності мови. Наприклад, під час спілкування однолітків можуть звучати жаргонізми, зрозумілі тільки їм.

В деяких колах спілкування регламентовано набором норм і правил, які іменуються етикою спілкування. Це моральна, морально-етична сторона комунікації, що включає в себе мистецтво ведення розмови, коли в процесі комунікації застосовуються особливі техніки. Простіше кажучи, це звід правил, які допоможуть показати себе з кращої сторони у відповідній обстановці, пояснюючи, що можна і що не можна робити.

Етика безпосередньо пов’язана з поняттям культури спілкування. Культурний розмова дозволяє показати свою освіченість, незаангажованість, вихованість. Особливу увагу в цьому питанні приділяють культурі мовлення та вмінню слухати. Завдяки культурному спілкуванню можна відразу визначити високорозвиненого людини. Адже з тим, у кого убогий словниковий запас і в кожному реченні присутня по кілька слів-паразитів, і так все зрозуміло.

Правила комунікації

Значення спілкування проявляється в можливості обмінюватися ідеями, інформацією, емоціями і формувати уявлення про себе. Успіху в цій галузі можна досягти, якщо дотримуватися загальноприйнятих правил комунікації.

По-перше, потрібно звернути увагу на пунктуальність, без неї складно побудувати якісь стосунки. Дуже важливо завжди відповідати за свої слова, виконувати в строк обіцяні завдання. Адже спілкування – це не тільки короткочасний «пінг-понг в слова», а планомірне і цілеспрямоване створення сприятливого образу. Погодьтеся, ніхто не стане слухати «пустомелю», який ніколи не відповідає за свої слова.

По-друге, зайва балакучість псує імідж. Людина повинна розрізняти не тільки погану і хорошу інформацію, але відкриту та конфіденційну. Потрібно володіти мінімальним тактом, щоб зрозуміти, які повідомлення можна нескінченно передавати з вуст в уста, а які краще намертво поховати на задвірках пам’яті.

По-третє, потрібно бути доброзичливим. Ввічливість, гарні манери і позитивний настрій ніхто не відміняв у XXI столітті. Ці якості мають співрозмовників до людини, і спілкування стає більш відкритим. Якщо комунікатор буде проявляти зайву емоційність скритність, він тільки відштовхне від себе співрозмовників. Психологи вже давно помітили, що якщо люди спостерігають за суперечкою, то вони напевно візьмуть бік того, хто тримається більш спокійно. Не дарма кажуть, що в спокої сила. Висновок тільки один: якщо доброзичливо подавати інформацію і ввічливо відповідати на питання, то не доведеться докладати додаткових зусиль, щоб переконати оточуючих у своїй правоті, а в цьому часто і полягає основна мета спілкування.

Уважність та інші методи

Найголовніша якість, яку повинен розвинути в собі людина для успішного ведення діалогу – це вміння слухати. Тільки навчившись слухати і вникати в проблеми інших людей, можна будь-яку ситуацію зробити взаємовигідній. Результати докладених зусиль значно покращаться, якщо індивід навчиться узгоджувати свої бажання з потребами інших.

У спілкуванні обидві сторони надають один на одного дуже складний вплив, тому часто доводиться вдаватися до методів переконання, навіювання і примусу. Найбільш раціонально і лояльно переконати людину в своїй правоті можна, якщо привести вагомі аргументи і на їх основі надати логічні висновки, а вже на підставі отриманої інформації співрозмовник може прийняти самостійне рішення. Як показує практика, такий підхід приносить цілком очікувані результати. Тільки в рідкісних випадках людина залишається при своїй думці.

У процесі навіювання співрозмовник приймає інформацію на віру, а наскільки це ефективно, показує час і якість інформації. Повіривши в чергову небилицю, людина просто розчарується в людях і більше ніколи не змінить свою точку зору, навіть якщо від цього будуть залежати важливі речі.

Самим малоефективним вважається метод примусу, який змушує людину діяти всупереч своїм бажанням. У кінцевому рахунку співрозмовник все одно надійде по-своєму, змінивши рішення в останній момент.

Хоч людина щодня бере участь в процесі комунікації, він все одно буде стикатися з проблемами. Один з психологів коли припустив, що якщо пересадити всю нервову систему від однієї людини іншій, то кожний з них пізнає навколишній світ приблизно на 30%. Кожен з нас по-своєму дивиться на світ, має свою систему цінностей. Тому дуже часто в розмові однакові слова можуть викликати розбіжності, так як люди сприймають їх «зі своєї дзвіниці», що і призводить до конфліктів. Тому потрібно навчитися дивитися на світ очима співрозмовника, тоді в будь-якій розмові можна буде досягти взаєморозуміння.