Презумпція винуватості
Для поставлення кримінально-правової відповідальності ключовим дією є встановлення вини. У цивільному праві ситуація прямо протилежна. За загальними правилами, діє презумпція винуватості. Це означає, що суб’єкт за замовчуванням вважається винним, поки не буде доведено протилежне. При цьому тягар спростування покладається на самого порушника.
Тут також варто сказати про те, що в кримінальному праві велике значення має ступінь вини. У цивільному праві міри відповідальності застосовуються за наявності доведеного факту вчинення правопорушення.
Умисна і необережна форми
Умисел в діях суб’єкта має місце тоді, коли порушник передбачав небезпеку своїх дій, бажав або свідомо допускав настання негативних наслідків. Як видно, поняття аналогічно тому, яке наводиться у кримінально-правових нормах. Однак при цьому слід погодитися з низкою фахівців у тому, що перенесення з кримінальної в цивільно-правову сферу психологічного ставлення суб’єкта при поділі провини на необережність і умисел неприпустимо без урахування цивілістичних традиційних конструкцій.
Відомий цивіліст М. М. Агарков висував наступне положення щодо необережності і умислу. В якості останнього слід вважати передбачення суб’єктом такого результату, який робить його поведінку протиправним. Умисел визнається прямим, коли особа передбачає і переслідує мету досягнення таких наслідків. Можливим він буде вважатися, якщо суб’єкт передбачає і допускає цей негативний результат, але безпосередньо не переслідує мети його досягнення.
Необережністю визнається відсутність передбачливості, яка вимагається від особи в даних обставинах. Вона буде мати місце, якщо суб’єкт не передбачає, які наслідки може спричинити його поведінку, хоча повинен був припускати, або він передбачає негативний результат, але по легковажності припускає, що він буде відвернений.
Разом з тим, на думку А. К. Коньшина, умисел є навмисною дією/бездіяльністю, спрямованим на невиконання/неналежне виконання зобов’язань або створення умов, при яких його виконання неможливо. Як видно, автор, хоча і намагається уникати психологічного підходу, все ж не може не використовувати поняття “навмисні”, показує саме особисте ставлення порушника до своєї поведінки.
