Історія
За красивою легендою, рецепт абхазької аджики з’явилася завдяки кмітливості пастухів. Коли вони забирали отари на гірські пасовища, їм давали сіль, яку потрібно було згодовувати вівцям, щоб тварини більше їли, пили, набирали вагу. Сіль була дуже цінним продуктом, і щоб унеможливити крадіжки, в неї почали додавати пекучий перець.
Але ефект вийшов зворотним. Пастухи змішали гостру сіль з духмяними прянощами, а потім перетерли суміш між двох плоских каменів. Отриману приправу стали додавати в їжу і назвали аджиктцатца, що в перекладі з абхазького означає «перетерта з чимось сіль».
Справжня аджика
Нова приправа вийшла настільки смачною і універсальною у використанні, що міцно увійшла в кавказьку кухню. Плоскі камені, якими орудували чабани, замінили спеціальні камені: масивний прямокутний з поглибленням, куди складалися компоненти аджики, і невеликий камінь довгастої форми – їм перетиралися інгредієнти.
Покоління вервечкою йшли одне за одним, а рецепт приправи практично не змінювався. У різних сім’ях могли змінюватись співвідношення продуктів, але склад абхазької аджики залишався тим же: пекучий перець, часник, велика сіль, пажитник блакитний і насіння коріандру. Всі! Ніяких помідорів, баклажанів, кабачків або болгарського перцю. Додатково додані прянощі були особистою ініціативою кожної окремої господині і фактичним відхиленням від еталонного рецепта.
Досі, незважаючи на появу кухонної техніки, у кавказьких селах жінки готують класичну абхазьку аджику з допомогою традиційних каменів. Вони вважають, що мірне перетирання між каменів найефективніше вивільняє і перемішує ефірні масла, якими багаті інгредієнти. Перетерта приправа виходить не рублена, а схожа на вершкове масло, ніжна по консистенції, неймовірно ароматна, а головне – смачна і корисна. Не дарма кавказці називають аджику ліками від тисячі хвороб.
