Перші згадки
Про ситуаційному підході до управління згадував ще в 1954 році П. Дракер у книзі «Практика управління», там він сформував основні риси цієї теорії. Разом з ученим і його колегами по школі необхідність аналізу ситуацій для прийняття рішень відстоювали і інші теоретики. Моклер вважав, що спроба розглянути ситуаційну теорію як об’єднуючу концепцію є виключно новим віянням у менеджменті. Правда, вчений стверджував, що ситуаційний підхід сформувався не тому, що наукове співтовариство вирішило створити єдину теорію управління, а швидше необхідність переорієнтувати теоретичні напрацювання в практичне русло.
Вивчення дійсних умов
Моклер намагався пояснити причини такого відношення до управлінської теорії наступним чином. Ситуації, в яких доводиться діяти менеджеру, настільки різноманітні, що існуючі теорії не можуть задовольнити практичні запити. Мати встановлені принципи правління – це добре, але цього мало. Саме тому, скільки не розробляй різноманітних теорій, менеджери не будуть на всі 100% забезпечені практичним керівництвом до дії. Набагато краще розробити умовні, ситуаційні принципи, якими можна скористатися при необхідності.
Розробка нового ситуаційного підходу стала акцентувати увагу на дослідженні реальних умов, в яких знаходиться та чи інша компанія. На підставі цих ситуацій повинні розроблятися специфічні і унікальні організаційні структури. Ситуаційний підхід до управління закликав менеджерів будувати теоретичні моделі організації, де зовнішні фактори характеризувалися набором контекстуальних, взаємопов’язаних між собою змінних
