Рішення завдань
Прихильники теорії ситуаційного підходу говорили, що управління повинно вирішувати три завдання:
Поштовх до розвитку
Ситуаційний підхід у менеджменті найбільш детально було розглянуто в роботі «Організація і оточення» П. Лоуренса і Дж. Лорша. У вихідному положенні їх теорії говорилося, що апріорі не існує єдиного способу організації, т. к. на різних етапах розвитку підприємств необхідно впроваджувати різні організаційні структури, що відповідають дійсним потребам компаній.
Такий підхід підштовхнув інших фахівців до розробки специфічних організаційних структур. Варто відзначити, що ситуаційний підхід у менеджменті вплинув на всі школи управління. Так, з’явилася робота «Теорія ефективності лідерства Ф. Фідлера. Вчений намагався визначити типи і ситуації групового поведінки і запропонувати той стиль правління, який підходить найбільше.
Подібні дослідження застосовував і У. Уайт. Він хотів виявити типи поведінки співробітників і те, як на них вплинуть різні методи керівництва. Такі і подібні їм дослідження говорять про те, що ситуаційний підхід став набирати популярності. Це означало, що наукове співтовариство відійшло від прагнення сформувати універсальні принципи управлінської діяльності.
